Перший електричний світлофор у світі розробив американець Лестер Вайр у 1912 році. Він складався з двох ламп червоного і зеленого кольору, однак патенту на нього Лестер не оформив. Патент вже на триколірний світлофор отримав у 1923 році афро-американський винахідник Гаррет Морган. Про те, коли та за яких умов цей оригінальний пристрій потрапив до Калгарі, читайте далі на calgary-future.
Від ручних знаків до електричних світлофорів
У 1931 році населення Калгарі вже становило 80 000 осіб. Зі зростанням кількості людей зростала й кількість транспорту в місті, через що ускладнювався рух на дорогах. Контроль за дотриманням дорожніх правил у той час здійснювали поліцейські за допомогою сигналів руками або спеціальних знаків із написами «stop» і «go», які поліцейські також тримали в руках.
29 жовтня того ж року міські посадовці зібралися, щоби налагодити міську сигнальну систему на 7-й авеню. Встановили 2 світлофори. Щоби допомогти розібратися калгарцям із новою системою, були створенні оголошення з інструкціями щодо користування нею.
Спритні підприємці тоді скористалися появою інновацій у місті й придумали блискучий маркетинговий хід – рекламувати свій бізнес із прив’язкою до нових світлофорів. Наприклад, компанія Freeman, дистриб’ютор автомобілів Hudson та Essex, скористалася новиною про світлофори у гаслі своєї реклами спеціальних цін на регулювання гальм і ремонт двигуна.
Деякий час у місті навіть жартували, що основною розвагою калгарців було спостерігання за зміною кольорів світлофора. Пішоходи часто збиралися біля доріг, аби дивитися, освоїли нові правила водії чи ні.
Розширення сигнальної системи
До 1942 року система світлофорів у Калгарі збільшилася вдвічі. За всіма чотирма світлофорами, а також вуличними ліхтарями стежили два працівники, один із них – Боб Прайс, який влаштувався в міський відділ електроосвітлення відразу після закінчення середньої школи. Одним із завдань Боба була заміна на світлофорах перегорілих ламп.
Тоді сигнали світлофора контролював механічний барабан. Хоч у центрі були світлофори, але в години пік на 8-й авеню та 1-й вулиці S.W. рух усе ще контролювали поліцейські за допомогою ручних знаків та сигналів руками.
Після Другої світової війни бебі-бум та економічний бум спричинив зростання кількості населення, а отже, знову збільшення кількості автомобілів. Міські вулиці виявилися занадто вузькими, а паркувальних місць було обмаль: під час планування міста ще просто ніхто не здогадувався, що кінний транспорт згодом замінять автомобілі.
У 1952 році мешканці Калгарі стали свідками найбільш завантаженого перехрестя вулиці Кенсінгтон та 10-ї вулиці N.W. за всю історію Калгарі. У червні того ж року встановили нові світлофори. У 1961 році в центрі міста знову почалися проблеми з дорожнім рухом. Тоді влада перекрила деякі вулиці, щоби створити нові місця для паркування. Мерія міста навіть подумувала про тимчасовий пасажирський потяг для легкого добирання калгарців до центру міста з районів Боунесс, Гейсборо та Огден.
1980 рік став роком нафтового буму. Калгарі стрімко розвивався, будувалися нові підприємства, споруди, через що також виникли дорожні ускладнення. Все це зумовило появу нових світлофорів та паркомісць.
У перші два десятиліття ХХІ сторіччя щороку в місті з’являлося приблизно 30 нових світлофорів. Сигнальну систему осучаснили надійною сигналізацією: якщо щось іде не за планом, то світло миготить червоним. Ну, а в тих рідкісних випадках, коли сигнал пропадав повністю, місто згадувало про метод контролю дорожнього руху 1931 року – розміщення на дорозі поліцейського.
