Суперкомп’ютери – це комп’ютери з найпотужнішими системами. Їх зазвичай використовують для вирішення складних наукових та інженерних завдань, які або вимагають великої кількості математичних операцій, або працюють з великими обсягами даних. Серед усіх канадських університетів найпершим суперкомп’ютер отримав Університет Калгарі. До цього часу університет мав доступ хіба що до приватних суперкомп’ютерів, які знаходилися за межами кампусу.
Як сталося, що порівняно молодий і невеликий університет першим отримав таку потужну й дорогу машину на той час і до чого це призвело, читайте далі на calgary-future.
15 експертів та 1 суперкомп’ютер
Род Віттіг вивчав у Калгарському університеті математику, після закінчення навчання, у 1984 році, почав працювати в його обчислювальному центрі. Там Рода разом із ще чотирнадцятьма особами найняли керувати суперкомп’ютером CDC Cyber 205.
Для роботи із Cyber 205 залучили справжніх експертів з обчислювальної техніки, зокрема, тодішнього президента Норма Вагнера, директора відділу інформаційних технологій Рона Джорджа, міністра економічного розвитку Альберти Х’ю Планша і президента Control Data Corporation Білла Норріса.
Усі розуміли, що високопродуктивні обчислення на суперкомп’ютері стануть центральними для бізнесу та дослідницьких інновацій, а якщо університет розмістить власний суперкомп’ютер прямо на території кампусу, то це дасть науковцям більше можливостей із ним працювати. Так і з’явився перший суперкомп’ютер в університеті – у лютому 1985 року.
Найсучасніша комп’ютерна система
Cyber 205 став піонером як на місцевому, так і на національному рівнях. На той час його комп’ютерна система була найсучаснішою: 16 МБ пам’яті та 5 ГБ на диску. Вона могла забезпечити теоретичну продуктивність двохсот 64-розрядних мегафлопсів і чотирьохсот 32-розрядних операцій.
Cyber 205 використовували для спеціальних обчислювальних операцій, як-от апаратного пошуку, матричної математики та дешифрування. Такі операції в Калгарі тоді найкраще підходили для нафтогазових робіт із сейсмічного моделювання та моделювання нафтових колекторів.
Що цікаво, суперкомп’ютери Cyber були основною продукцією Control Data Corporation (американського виробника обчислювальної техніки, комп’ютерів та суперкомп’ютерів; скорочено – CDС) упродовж 1970-х і 1980-х років. Їх використовували найчастіше для моделювання потоку рідини, матеріалознавчого аналізу напруги, аналізу електрохімічної обробки, імовірнісного аналізу, енергетичного та академічного обчислення, моделювання радіаційного захисту та інших складних операцій. Модель Cyber 205 з’явилася в 1980 році. Першим замовником цього суперкомп’ютера був метеорологічний офіс Великої Британії.
У 1987 році в Калгарі відбувся перший канадський симпозіум щодо суперкомп’ютерів. Обговорювали можливості їх використання для підтримки академічних досліджень.
Багато років потому Альбертський університет, що в Едмонтоні, перевищив можливості Університету Калгарі в машинному навчанні, але у 1980-х провідні дослідники з’їжджалися з Едмонтона до Калгарі, щоби хоча би просто скористатися суперкомп’ютером. Надіслати віддалено обчислення із Cyber 205 тоді можна було за допомогою комутованого з’єднання з невисокою швидкістю 9600 Біт/с, що могла передати лише невелику кількість даних, тож аби побачити можливості суперкомп’ютера, доводилося приїжджати прямо до нього.
Побудова національної дослідницько-освітньої мережі
Після семи років експлуатації Cyber 205 перестали використовувати. Після нього в той час в Альберті відчувався величезний голод на суперкомп’ютери та віддалений доступ до цих обчислень.
У 1993 році Університет Калгарі став партнером геонаукової компанії, щоб отримати доступ до їхнього нового суперкомп’ютера FujitsuVPX240, введеного в експлуатацію того ж року. Встановлення міцного зв’язку між університетом і цим суперкомп’ютером стало життєво важливим.
Нагальність в суперкомп’ютерах однаково відчували університети та дослідницькі установи по всій Канаді. Експерти з обчислювальної техніки почали об’єднуватися на чолі з Браяном Ангером – колишнім професором обчислювальної техніки в Університеті Калгарі та колишнім президентом неприбуткової організації Cybera.
Представники університету та експерти з обчислювальної техніки співпрацювали з телекомунікаційними провайдерами, щоби побудувати потужну дослідницько-освітню інтернет-мережу по всій країні. У 1994 році Альберта, Саскачеван і Манітоба об’єдналися і створили WURCnet (Мережу дослідницького консорціуму західних університетів).
Перший директор відділу передових обчислень WURCnet Род Віттіг з’єднав цю мережу ще й з університетами Калгарі та Летбріджа на швидкості до 10 Мбіт/с. Для цього орендували дороге оптоволокно в Shaw і Telus. З часом змогли отримати більш стабільне фінансування. Через деякий час до мережі доєдналися всі провінції Канади. Так сформували основу національної дослідницько-освітньої мережі.
Тому, саме інвестиції Університету Калгарі в суперкомп’ютери допомогли закласти основу для національної дослідницько-освітньої мережі Канади, а ще ресурсу Compute Canada, який у партнерстві зі своїми регіональними організаціями надає інфраструктуру, що дозволяє впроваджувати інновації в передові дослідницькі обчислення (ARC). Національна дослідницько-освітня мережа (NREN) стала джерелом канадських інновацій. Вона об’єднала канадських дослідників, викладачів і інноваторів одне з одним, а також з даними, технологіями та колегами по всьому світу.
Тож, як бачимо, щоби перетворити Калгарі (хоча й ненадовго) на національного технологічного лідера, знадобилося лише кілька ентузіастів, які здатні ухвалювати правильні рішення для кращого майбутнього.
А коли з’явилися електронні комп’ютери в Канаді?
Перші електронні комп’ютери в Канаді з’явилися після Другої світової війни. Тоді їх, як і суперкомп’ютери, спочатку використовували в університетах, а ще в урядах. Різноманітні компанії почали використовувати ці машини для комп’ютеризації своїх записів у середині 1950-х років.
Перші кафедри інформатики в канадських університетах з’явилися приблизно в 1964 році. Широкого вжитку комп’ютери набули у 1980-х, тоді почали з’являтися на малих підприємствах, у будинках та в школах.
У грудні 1982 року рівень безробіття в Канаді досяг історичного піку. Економісти почали визнавати потребу в більшій кількості навчальних програм у комп’ютерній сфері. Відтоді держава всерйоз взялася за впровадження комп’ютерів у державних школах.
Вже до 1989 року 1/3 канадських робітників використовувала комп’ютери під час роботи, а 19,4% населення мали комп’ютер у себе вдома. Закономірно, що більш поширені вони були в містах, аніж селах. У сільській місцевості та в невеликих містечках комп’ютерами володіли люди з вищою освітою та з хорошим доходом.
Упродовж багатьох років федеральні та провінційні уряди впроваджували політику, що мала на меті зменшити суспільний розрив у доступі до комп’ютерів. Цього частково вдалося досягти на початку ХХІ століття. У 2017 році 84,1% канадських сімей вже мали вдома комп’ютер, а 89% – ще й доступ до Інтернету.
