З того часу, коли на вулицях Калгарі з’явилися перші трамваї, транспортна система міста неодноразово змінювалася, щоби відповідати його демографічним та інноваційним викликам. У певному сенсі міський транспорт сформував соціальний ландшафт та унікальний для Калгарі стиль життя. Загалом, тут доволі проста транспортна система. Детальніше про історію калгарського громадського транспорту далі на calgary-future.
Передісторія
У 1893 році місто підписало контракт із компанією Calgary Street Railway Company щодо будівництва системи вуличної залізниці. Однак через рік компанія відмовилася втілювати проєкт у життя через фінансові труднощі. Місто знову повернулося до цієї ідеї в 1901 і 1904 роках, проте конкретних кроків зроблено так і не було.
Справи покращилися в 1906 році, коли населення Калгарі зросло практично на 200%, порівняно з 1901 роком. Тоді місцевий підприємець запустив свою приватну транспортну систему, використовуючи кінні омнібуси. Згодом був запущений і другий приватний транспортний бізнес: компанія Calgary Car використовувала впродовж трьох місяців автобуси з твердими гумовими колесами. Ні цей, ні попередній бізнес успіху не досягли, тож у квітні 1907 року місто схвалило будівництво трамвайних колій.
Перші трамваї
У 1909 році в Калгарі запустили 12 трамваїв. У той час також збудували перший у місті хмарочос, у якому розмістився бізнес-центр Grain Exchange. Корпоративний розвиток центру Калгарі підтверджував необхідність громадського транспорту, адже звичайні робітники не могли дозволити собі особистий транспорт, тож поява трамваїв стала для них рятівним колом.
Трамвайну мережу назвали «Калгарська електрична залізниця». Кінцева зупинка була на території Stampede Park. Перейменували мережу аж у 1946 році на «Транзитну систему Калгарі», коли набули популярності дизельні та електричні автобуси. У 1910-х роках мережа швидко розширилася й тоді вже охоплювала 5 ліній. Остаточне розширення відбулося в 1920-х. Маршрути ідентифікували за кольором (синя лінія, біла лінія тощо), а в 1930-х замість кольорів для позначення маршрутів почали використовувати цифри.
У 1998 році вийшов документальний фільм Calgary Remembered, де місцеві мешканці, які виросли в час появи трамваїв, описали ту радість, яку вони відчували через новий вид транспорту. Один із калгарців розповів, як він тримався рукою за задню частину трамвая під час того, як їхав за ним на велосипеді. Ще інший житель пригадав, як через скрутне матеріальне становище ділив свій квиток навпіл, аби проїхати у трамваї двічі.
Райони Марда-Луп і Боунесс розвинулися завдяки впливу трамвайної системи. Район Марда-Луп був поворотним пунктом на одній із трамвайних ліній, це сприяло його процвітанню. А от у районі Боунесс у 1911 році англійський адвокат та землевласник Боунесса Джон Гекстолл за власні кошти побудував міст. Тоді ще ця земля не належала до складу Калгарі. Гекстолл попросив Калгарі провести трамвайну лінію через цей міст до його комплексу. Місто погодилося, в обмін на це Гекстолл віддав два острови Боунесса для використання містом їх як парку. У 1948 році Боунесс зареєстрували як село, а через 3 роки – як місто. 1964 року Боунесс приєднали до Калгарі.
Під час Великої депресії до елітного району Маунт-Роял замість трамваїв їхали автобуси. Модернізації трамвайної системи завадила і Друга світова війна. Останній трамвай як вид громадського транспорту на вулицях Калгарі проїхався в 1950 році.
Автобусне сполучення
Для мешканців, які не мали доступу до трамваїв, у 1932 році запустили автобуси на газі. На початку 1940-х також додали електричні автобуси й електричні тролейбуси. Починаючи з 1950 року їх поступово замінювали дизельними автобусами, адже майже півмільйонному місту потрібен був надійний та економічно вигідний транспорт.
Автобусне сполучення Калгарі часто ставало причиною суперечок та навіть страйків. У 1961 році працівники транспортної системи взяли участь у 37-денному страйку. Профспілка була невдоволена тим, що тодішній мер Гаррі Хейс скоротив витрати на транспорт під час інфляції та відмовився підвищувати зарплату працівникам. Після страйку місто все ж підвищило зарплату транспортникам на 9 центів. Крім того, у 1968 році студенти вийшли на протест проти підвищення зборів за проїзд.
З 1972 року, відповідно до послуг служби Blue Arrow, автобусні маршрути мали обмежену кількість зупинок задля економії часу. Blue Arrow припинила існувати у 2000-му році, а згодом її замінила система BRT (Bus Rapid Transit).
Поява CTrain
Під час транспортного дослідження Калгарі 1967 року виникла ідея ввести в експлуатацію дволінійну систему метро. Проте під час будівельного буму у 1970-х роках місто вклало майже всі гроші в будівництво. Вирішили замість метро збудувати легкорейковий транспорт (LRT), що поширений у країнах Європи та Північної Америки. Назвали систему C-Train, а потім перейменували на CTrain. Легкорейковий транспорт дешевший за метро, адже може використовувати трамвайну інфраструктуру й не потребує спорудження тунелів. У країнах колишнього СРСР такий транспорт називають швидкісним трамваєм, а якщо він із підземними ділянками – метротрамом.
25 травня 1981 року від Андерсон-роуд до 7-ї авеню SW протягнули 10,9-кілометрову Південну лінію CTrain. Ця швидкісна система легкої залізниці була однією з перших у Північній Америці.
Через 4 роки відкрили Північно-східну лінію від станції Вайтхорн до центру міста. Північно-західна лінія була відкрита під час підготування до Олімпійських ігор 1988 року. Вона пролягала від центру міста до кампусу Калгарського університету. Після цього всі три лінії поступово розширювалися.
Основна частина мережі почала функціонувати як легке метро, а в зоні безкоштовного проїзду по центру міста червона та синя лінії – як міський трамвай. Через деякий час був запропонований дизайн нової зеленої лінії, центральна частина якої проходила би під землею. Для цього побудували тунелі, але згодом відмовилися втілювати проєкт, оскільки місто перевищило запланований бюджет на 23,3 мільйона доларів.
У лютому 2008 року газета Calgary Herald висміяла ці тунелі, пишучи, що вони так і залишаться самотньою святинею. Тоді міська влада натякнула, що тунелі таки використають для розширення LRT, але якихось точних дат не назвала.
Суперечки та дискусії щодо розширення LRT не вщухали й надалі. У 2010 році мер міста Дейв Бронконьє ухилився від прийняття рішення щодо розташування станції West LRT Sunalta, бо мав комерційну нерухомість поблизу майбутньої станції. Внаслідок її побудови вартість на цю нерухомість зросла би на 15%.
Політичні сутички відбулися й під час виборів мера у 2017 році. Політик Білл Сміт виступав за перегляд вже схваленої зеленої лінії LRT, тоді як міністр інфраструктури провінції Браян Мейсон сказав, що проєкт не будуть фінансувати, якщо його змінять. Зрештою, вирішили будувати зелену лінію, запланувавши завершення перших 15 станцій на 2027 рік.
У першому кварталі 2022 року калгарська LRT була визнана однією з найбільш завантажених легкорейкових систем у Північній Америці, оскільки пасажиропотік становив понад 100 000 осіб кожного робочого дня.
