Архітектурні стилі Калгарі змінювалися впродовж усього його існування – від перших сільських будинків у 1887 році до розгалужених сучасних шедеврів. Вони мають важливе значення для розуміння історії міста та унікальної його атмосфери. Детальніше про те, як розвивалися будівлі в Калгарі, далі на calgary-future.
Функціональність замість стилю
Перші калгарські будинки споруджували, зважаючи на їх практичність та функціональність, а не вишуканий дизайн чи унікальний стиль. Будівельні матеріали також не були екстравагантними: обирали ті, що легкодоступні. Зазвичай стіни та підлогу робили з грубої тесаної сосни, а дахи покривали смолою.
Деякий архітектурний дизайн вперше почав простежуватися на місцевих будівлях наприкінці 1890-х. Наприклад, власник ранчо з Калгарі, підприємець і філантроп Вільям Ропер Халл замовив будівництво оперного театру на 1000 місць. Проєкт розробили архітектори Чайлд і Вілсон. Оперний театр Халла став однією з перших великих будівель Калгарі з пісковику та цегли, споруда вирізнялася з-поміж інших своїм дизайнерським рішенням.
У театрі показували оперу, вистави, проводили шкільні концерти та громадські танці. Прикордонне місто з населенням лише 4000 осіб протягом 13 років утримувало такий великий оперний театр.
З 1905 року театром керував шоумен Вільям Шерман, відтоді він був відомий як Оперний театр Шермана. Тут також показували оперу, театральні вистави, проводили концерти й навіть збирали кошти на благодійність. У 1906 році театр не зміг конкурувати з більшими міськими залами, тому його перетворили на магазини та житлові квартири. У 1962 році споруду викупив власник готелю «Йорк» Джордж Крістал, а через рік будівлю повністю знесли.
Поява ознак багатства
Наприкінці ХІХ століття в калгарській архітектурі проявилися перші ознаки багатства. Зокрема, символізували заможність будинки ремісників та політиків вікторіанської епохи. Прикладом є Дім Логіда – резиденція сенатора Джеймса Александра Логіда та його дружини Ізабелли Кларк Гардісті. Вона збудована з пісковика.
Подібні особняки були предметом розкоші, адже мали проведену гарячу воду та електрику. Всередині доми заможних містян прикрашали іспанським червоним деревом, італійським мармуром, а вікна і двері – вітражами.
Ознаки багатства простежувалися і в особняку Патріка Бернса – сенатора, фермера та бізнесмена. Його величезний особняк з ошатним різьбленням із пісковика був побудований у 1901 році. Будівля зовні нагадувала замок, біля неї розміщувалася розкішна озеленена ділянка, оточена невисокою кам’яною стіною. Знесли будинок у 1956 році, на його місці спорудили Шпиталь ветеранів полковника Белчера, який потім теж знесли для будівництва Лікарні імені Шелдона Чуміра.
Щодо розкішних громадських будівель, то їхнім прикладом була перша велика триповерхова школа з пісковику James Short School. Вона відкрилася в 1905 році і була відома своїм вражаючим куполом над входом. Наприкінці 1960-х років кількість населення шкільного віку була недостатньою для того, щоби утримувати школу відкритою. Усе, крім купола, знесли.
У 1913 році на 1-й вулиці S.W. відкрилася будівля Саутхем – офіс газети Calgary Herald. Споруда вирізнялася з-поміж інших своїми теракотовими ґаргульями, які прикрашали лінію даху та зображували різних газетних героїв – редактора, верстальника та інших. Ця будівля була одним із найкращих зразків архітектури неоготичного відродження, її побудували з темно-коричневої цегли та пісковику.
Будівлю знесли в 1972 році, врятовані ґаргульї перемістили на стіни готелю «Альберта», а на місці самої будівлі спорудили автобусний термінал «Грейхаунд».
Загалом, наприкінці 1930-х років модерністська архітектура прибула до Канади через Європу та США. Це призвело до створення багатьох важливих архітектурних практик по всій країні, а отже, і в Калгарі.
Післявоєнні будівлі та відомі архітектори
Будинки після двох світових воєн будували міцними та простими, часто в гібридному стилі під назвою «модерн». У той час земля зростала в ціні, тому споруджували помешкання найчастіше на ділянках площею півакра, з менш ніж 1000 квадратних футів житлової площі. Саме такими будинками були заповнені перші передмістя.
Житлові проєкти часто були предметом ранніх модерністських експериментів. Їх прикладом є апартаменти Rideau Towers, які додали до інвентаря Heritage Calgary.
У 1960-х роках з’явилося нове покоління архітекторів Калгарі, серед них були такі відомі особи, як Джек Лонг і Гордон Аткінс. Лонг прибув до Калгарі зі США на початку 1960-х років і взяв активну участь у житті громади, на короткий період він навіть став міським олдерменом. Джек створив низку визначних будинків, спроєктував чудові квартири у Franklin House Apartments і виграв конкурс на Centennial Planetarium. Його слідчий центр у Калгарі/провінційний суд 1969 року знесли, щоби звільнити місце для коледжу Боу Веллі, а його резиденцію Грема-Брауна 1963 року на бульварі Сіфтон зруйнувала масштабна повінь 2013 року.
Гордон Аткінс, який розпочав свою практику на початку 1960-х років, також створив чималу кількість важливих для міста й околиць робіт і виграв кілька національних нагород у галузі дизайну. Наприклад, у 1966 році він створив добудову до початкової школи Eugene Coste, у 1967-му спроєктував Дім Драганчука та студію в селі Брегг-Крік, у 1968-му – початкову школу Mayland Heights, у 1969-му – будинок Лівітта. Школа Eugene Coste та будинок Лівітта постраждали від згубного ремонту.
Перші сучасні будинки
З 1960 по 1965 рік населення міста зросло з 262 000 до 320 000 осіб. Бум спровокував перші в місті показові паради та рекламу будинків. Тоді з’явилися перші сучасні будинки, що стало відображенням захоплення суспільства футуристичними матеріалами, як-от вініл, фанера чи органічне скло.
У 1970-х усе більш популярними ставали двоповерхові будинки та будинки у стилі ранчо, адже сім’ї шукали додаткового простору. Кількість середніх квадратних метрів значно зросла, хоч і бебі-бум вже пішов на спад.
Калгарський історик Гаррі Сандерс писав, що унікальним у той час був весь східний кінець 8-ї авеню аж до 4-ї вулиці S.E. Однак усі забудови на цьому місці знесли в 1970–80-х роках, розчищаючи шлях до Міської державної адміністрації та Олімпійської площі. Якби все це зберегли, місто мало б у центрі жваву вулицю, повну невеликих магазинів, затишних кафе та ресторанів.
У 1980-х місто пережило значний економічний спад, що призвело до більш скромного підходу до дизайну будинку. Ця епоха відзначилася асиметричними вікнами та шаховими лініями даху. Однак середня площа будинків усе ще продовжувала зростати.
Ріст економіки та активна розбудова
На початку ХХІ століття економіка почала процвітати, що призвело до стрімкої розбудови громад із розгалуженими будинками. Ці мініособняки можна розпізнати за рожевою ліпниною, великою кількістю жовтого дубу і великими кухнями.
Будівлі почали розростатися у висоту, щоби уникнути надмірної забудови міста. Помітне також повернення до класичних коренів у стилі прерій/ранчо з додаванням деяких сучасних зручностей. Водночас значна частина архітектурної спадщини Калгарі на початку ХХІ століття була знесена чи зазнала невідворотних змін.
