П’ятниця, 9 Грудня, 2022

Історія пам’ятників Калгарі

Місто Калгарі багате на привабливі й цікаві туристичні об’єкти. Серед них – унікальні пам’ятники, що розповідають про саме місто та загалом Канаду. Більше на сайті calgary-future.

The Conversation («Розмова»)

«Розмова» – жартівлива бронзова скульптура у великому пішохідному торговому центрі «Стівен-авеню», вона зображує двох бізнесменів, які щойно зустрілися. Скульптура настільки реалістична, що хочеться потиснути чоловікам руку та приєднатися до розмови. Вони мають типовий вигляд бізнесменів середини ХХ століття: краватка, пальто, федора та портфель у руках.

Створив цю пам’ятку архітектури канадський скульптор Вільям Ходд МакЕлчеран. Він хотів передати почуття ностальгії за людьми, які контролюються власною системою з бажанням досягти успіху та пристосуватися, щоби досягти влади.

У 1981 році «Розмову» подарувала місту компанія Norcen Energy Resources. Невдовзі після її відкриття скульптор МакЕлчеран приїхав до Калгарі та виступив у Альбертському коледжі мистецтв (потім став університетом), закликаючи розвивати архітектуру та мистецтво в Калгарі.

Women Are Persons! («Жінки – це особи!»)

«Жінки – це особи!» – пам’ятник на Олімпійській площі, присвячений «знаменитій п’ятірці» – Емілі Мерфі, Луїзі МакКінні, Ірен Парлбі, Генрієтті Муір Едвардс і Неллі МакКланг. Вони боролися за зміну юридичного терміну «особи» в Канаді, відповідно до якого до 18 жовтня 1929 року жінки не підлягали під це поняття. Через це визначення жінки не могли призначатися до Сенату.

Верховний суд Канади відхилив їхню справу в 1928 році, але судовий комітет Британської таємної ради 18 жовтня 1929 року все ж ухвалив рішення на користь жінок.

Створила пам’ятник Барбара Патерсон. Відкрив його генерал-губернатор Едріенн Кларксон на спеціальному заході 18 жовтня 1999 року.

Статуї зображують жінок у момент перемоги, які влаштовують чаювання. Неллі МакКланг, письменниця, яка стала членкинею законодавчого органу Альберти в 1921 році, тримає газету з новиною про те, що в 1929 році вони виграли справу «Особи». Ірен Парлбі, політична активістка та перша жінка-міністр кабінету міністрів Альберти, стоїть поруч із МакКланг і показує на газету із заголовком «Жінки – це особи». Генрієтта Едвардс, одна із засновниць Вікторіанського ордену медсестер і захисниця працюючих жінок, сидить, тримаючи чашку чаю, дивлячись на МакКланг із газетою. Поруч із нею сидить Луїза МакКінні із почуттям гордості та задоволення, радіючи перемозі. Перша жінка-суддя Британської імперії, Емілі Мерфі, стоїть біля стільця і жестом запрошує глядачів сісти й подумати про те, як змінився світ.

Жінки зображені не на постаментах, а на простій землі, так авторка прагнула підкреслити, що це були звичайні жінки, які змогли відстояти свої інтереси. Ідентичний пам’ятник «знаменитій п’ятірці» поставили також на Парламентському пагорбі в Оттаві.

The Family of Man («Сім’я людини»)

«Сім’я людини» – це набір скульптур заввишки понад 6 метрів, які були створені спеціально для показу на всесвітній виставці Expo 67.

Скульптури розробив Маріо Арменгол, через них він зобразив два різні настрої, а саме домінуючу природу людини та абсолютно протилежне відчуття залежності та нікчемності.

Після завершення виставки ці скульптури були придбані на аукціоні Робертом Каммінгсом від імені компанії Maxwell Cummings & Sons. Пізніше ця компанія подарувала його Калгарі. У Калгарі призначили спеціальний комітет для перевірки та визначення найкращого місця для цих статуй. Вибрали територію перед колишнім Освітнім центром.

Не маючи вказівок щодо розміщення фігур, працівники міської ради мали вирішити, як їх розташувати. Будь-яке уявлення про те, як ці статуї пов’язані одна з одною, залежать виключно від глядача. Зрештою було вирішено розмістити їх у колі, ймовірно, щоби показати товариськість та співпрацю. Зображені жінки та чоловіки оголені. Після встановлення цих статуй жителі Калгарі були вражені та шоковані такою прямотою та сміливістю.

Family of Horses («Сім’я коней»)

«Сім’я коней» – статуї, встановлені завдяки компанії Spruce Meadows.

Spruce Meadows – це багатоцільова спортивна компанія поблизу Калгарі, побудована родиною Саузерн у 1975 році. На її території знаходиться кінно-спортивний комплекс. Тут проводять багато спортивних заходів міжнародного рівня. Також організовують змагання для різних вікових груп. У чистому та зеленому середовищі коня цінують і заохочують до розмноження та тренування.

Колись художник Гаррі О’Генлон переміг громадський конкурс, після чого його роботу – статуї коней – мали відлити. Половину від потрібної суми виділила власниця Spruce Meadows – Марг Саузерн (а саме 60 000 доларів). Група, якій було доручено зібрати решту коштів на скульптури, припинила роботу. Марг Саузерн побоялася, що статуї так і ніколи не будуть відлиті, тож вона пожертвувала додаткові 45 000 доларів. Громадяни Калгарі зібрали решту – 15 000 доларів.

Статуї поставили перед мерією. Вони відображають глибоку любов калгарців до коней. Жеребець розміщений так, ніби захищає й закриває собою лоша та кобилу. Це також не випадково: автор хотів продемонструвати міцність і спорідненість тутешніх сімей і особливий зв’язок між родичами.

Transit Story («Транзитна історія»)

Інсталяція «Транзитна історія» складається із 30 скульптур людей уздовж платформи LRT 7 Avenue і Center Street у центрі Калгарі. Фігури виготовлені зі сталі, ретельно оброблені піскоструминним струменем і майстерно пофарбовані.

Авторкою є візуальна художниця та дизайнерка Джилл Анхолт – колишня мешканка Калгарі. Її робота демонструє властивості часу, руху, світла та матеріальності. Намір Джилл – заінтригувати перехожих, спонукаючи їх ближче придивитися до роботи та дослідити людські взаємини. Мистецький твір викликає ефемерну присутність колишніх мандрівників. Інсталяція здатна змінюватися.

Weaving Fence and Horn («Плетений паркан і ріг»)

Коли скульптор з Онтаріо Джон Мак’юен приїхав до Летбріджа наприкінці 1970-х років, щоби продемонструвати свої роботи в Художній галереї Південної Альберти, то знайшов тут друзів. Під час повторного візиту, прогулюючись із друзями навколо Вотертона, він відшукав ріг товсторогої вівці.

У 2000 році Джон розпочав мистецький проєкт для TransCanada, основним об’єктом вибрав ріг як посилання на тварин, які живуть у горах поблизу. Він відлив знайдений оригінальний ріг із воску, створив поперечні зрізи та відокремив їх шайбами.

Мак’юен працював зі сталевою конструкційною компанією Walters Group, щоби створити витвір монументального масштабу. Це були перші дні комп’ютерного моделювання, і Мак’юен навчився керувати процесом цифрового проєктування конічної спіральної конструкції, яка охоплює 30 футів, піднімається на 24 фути та важить 16 тонн.

У 2001 році було завершено будівництво вежі TransCanada Tower, тоді з’явилася потреба усунути напади сильного вітру навколо будівлі. Готовий твір мистецтва Мак’юена на цій ділянці повинен був витримати раптові сильні шторми. Це спонукало Мак’юена спроєктувати ще «огорожу» з нержавіючої сталі як функціональний захист від вітру. Тож встановлений на цьому місці пам’ятник виконує практичну функцію, а до того ж демонструє силу й міць природи.

Latest Posts

.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.